Дмитрієв Денис – Відділення Національного олімпійського комітету України в Кіровоградській області

Дмитрієв Денис, заслужений майстер спорту РФ з велоспорту, трек. Народився 23 березня 1986 року в с. Тирново, Пронського району Рязанської області, Закінчив Російський державний університет фізичної культури, спорту, молоді і туризму.

Коли батьки розвелися, переїхав з мамою до її батьків на Україну до м. Олександрії Кіровоградської області. Мама дуже хотіла, щоб він став спортсменом. Хлопчак, як і інші однолітки, короткочасно захоплювався то боротьбою дзюдо, то футболом, то плаванням, аж поки не відбулась у його житті одна, на перший погляд, не надто помітна, але як з’ясується потім — важлива зустріч.

Тренер з велоспорту Олександрійської ДЮСШ №2 В.Іванина робила свій черговий обхід по міських середніх школах з метою підбору дітей, бажаючих займатись цим видом спорту і запропонувала Денису спробувати. Так Денис потрапив до групи велосипедистів і зовсім скоро своїми успіхами на змаганнях місцевого рівня став помітно виділятись серед товаришів.

У 1999-му році він разом з мамою переїхали до Москви. Там він продовжує навчання в школі, там же мати показує його першому-ліпшому тренеру велосипедистів. Той без особливої цікавості погоджується випробувати юного гонщика-провінціала, поставивши йому за завдання проїхати декілька кіл по треку. Денис проїхав і… легко показав спину своїм суперникам-ровесникам. Тренер милостиво дає „добро” взяти до себе у секцію здібного хлопця.

«В дитинстві я чим тільки не займався: футболом, плаванням, дзюдо, шосейними велогонками. Але залишився в решті решт в гонках на треку. На крючок мене піймали швидкість і адреналін. Коли приходиш на велодром, запах швидкості відчувається відразу. Жорсткий, потужний велосипед, божевільний віраж і страх. Ніколи не забуду збудження, яке відчував, коли приїжджав додому після перших тренувань» – згадує свої перші спортивні кроки на треку сам Д.Дмитрієв [47].

Проходив підготовку в училищі олімпійського резерву № 2 м. Москви, тренувався під керівництвом тренерів О. Толоманова і Є. Баримова. Першого серйозного успіху добився у 2002 році, потрапив до складу російської національної збірної. На міжнародному рівні дебютував у сезоні 2003 року, коли побував на юніорських чемпіонатах Європи і світу — в обох випадках виграв у командному спринті срібні медалі.

У 2008-му збулась і заповітна мрія амбітного олександрійця: він приймає участь у трековій командній спринтерській гонці, індивідуальному спринті і кейрінгу на Іграх ХХІХ Олімпіади у Пекіні, Китай у складі збірної НОК РФ. 22-річний спортсмен успішно пройшов кваліфікаційні заїзди у індивідуальній спринтерській гонці, але поступився у першому ж колі майбутньому чемпіону, великобританцю К.Хою, чотириразовому олімпійському чемпіону у спринті. У фінальному протоколі його результат видався вісімнадцятим [72].

Командний спринт також не дуже задався. Команда не пройшла кваліфікацію і у підсумку фінішувала лише на дванадцятому місці.

У змаганнях по кейрінгу наш спринтер у першому заїзді зайняв 6 місце і потрапив до втішного заїзду, де фінішував третім, що в підсумковому протоколі визначило йому сімнадцяте місце.

Спринт – дисципліна підступна. У ній потрібна не тільки швидкісна підготовка, але і досвід – перехитрити суперника по заїзду і рвонути із-за його спини до фінішу. Той же Хой вперше виграв цей вид на Олімпіаді лише в 32 роки. У Д.Дмитрієва поки що все було попереду.

«Пекінська Олімпіада була для мене, як зараз пам’ятаю, чимось неймовірним, атомним вибухом емоцій. З одної сторони – справжнє спортивне свято, ми там балділи у самому хорошому смислі цього слова. Мені тоді було, по-моєму, 23 роки, і це були мої перші змагання такого колосального рівня. І коли я приїхав до Олімпійського селища і там побачив суперзірок, у мене були такі приємні емоції, таке відчуття величезного свята! І мені здається, що як би, в принципі, в цей момент я і був готовий на медаль, то, напевне, у мене нічого б не вийшло, тому що було передозування від цих емоцій, що підривали мозок. Я пам’ятаю, що виходив на старт і відчував просто величезний тягар відповідальності. І це незважаючи на те, що, якщо бути чесним з самим собою, на той момент мені там особливо нічого не світило. Але я хотів навіть із того, що малось, вижати максимум. Нажаль, не вийшло. Емоції, емоції…», – згадую свої олімпійські емоції Пекіну Д.Дмитрієв [36].

Участь у Іграх ХХХ Олімпіади 2012 року у Лондоні, Великобританія була більш успішніша ніж на попередніх Іграх. Д.Дмитрієв наблизився до медального рівня майже впритул. Так, в індивідуальному спринті всі попередні заїзди він виграв і пройшов до чверть фіналу. У чвертьфінальній гонці поступився у драматичній боротьбі і кваліфікувався до втішного заїзду у боротьбі за 5-8 місце, який успішно виграв і зайняв 5 місце у підсумку.

У командному спринті вдалося успішно пройти кваліфікацію, а от у наступному раунді вже у першому ж заїзді стали другими. Підсумковий протокол визначив для команди 7 місце [64].

«Я приїхав на Ігри десь внутрішньо себе відчуваючи, що готовий боротися за медалі. Я розумів, що боротися за «золото» буде тяжко, але за «бронзу» – реально. Але … Знову той же тягар відповідальності навалився, і знову я відчув ці відчуття свята якогось галактичного масштабу. Особливо гостро це відчувалось, коли розпочалися самі Ігри, і по телевізору я дивився, як люди борються, завойовують для своїх країн медалі, плачуть на п’єдесталі. І я, можна сказати, забув, що Олімпіада – це, ну майже те ж саме, що і чемпіонат світу. І знову було передозування емоцій.

Коли проходила кваліфікація, гіт на 200 м, і перші заїзди у спринті, все йшло супер. Як я кажу, «на куражу». А потім зробили перерву, і, коли вже відчуття медалі було зовсім близько, я почав сам себе їсти зсередини. І, на жаль, не зміг себе переконати – «ей, розслабся, це практично той же чемпіонат світу, тут всього-то трішки більше народу». Звичайно мені це здорово завадило», – згадує атлет [36].

Третя олімпійська спроба для Дениса Дмитрієва була найуспішніша він став бронзовим призером Ігор XXXI Олімпіади 2016 року в Ріо-де-Жанейро, Бразилія в індивідуальному спринті. Наш земляк впевнено пройшов кваліфікацію, показав четвертий час – 9,774 с, а в першому колі плей-офф, 1/16 фіналу з результатом 10,141 с виграв у поляка Рафала Сарнецького (10,177 с) і вийшов до 1/8 фіналу. В 1/8 фіналу наш 30-річний земляк виграв у новозеландця Сема Вебстера, випередивши суперника на 0.142 с.

Д.Дмитрієв – бронзовий фініш у Ріо-де Женейро

У чвертьфіналі Д.Дмитрієв зустрівся у протистоянні з потрійним віце-чемпіоном Олімпійських ігор, десятиразовим чемпіоном світу французом Грегорі Божем. В обох заїздах, перш ніж розпочинати спринтерський ривок, Д.Дмитрієв пропонував своєму опоненту встати в «сюрпляс», але трековик із Франції двічі відмовлявся прийняти участь в даному техніко-тактичному прийомі трекового велоспорту. Наш спортсмен не залишив ніяких шансів своєму супернику, випередив його у першому заїзді з результатом 10.202 (70.574 км/год), а в другому – 10.166 (70.824 км/год.) і вийшов у півфінал, де повинен був змагатися з чотириразовим Олімпійським чемпіоном, а також віце-чемпіон Олімпіади, переможцем кваліфікації в Ріо-2016 англійцем Джейсоном Кенні (№ 3 в світовому рейтингу).

В першому заїзді Д.Дмитрієв, відпрацювавши другим номером, у фінішному створі випередив суперника і повів у рахунку 1:0, але інші два заїзди принесли перемогу Кенні – 1:2 і вивели його до фіналу.

У боротьбі за бронзову медаль Ігор Олімпіад 2016 року наш земляк зійшовся у протиборстві з віце-лідером світового рейтингу, чемпіоном та віце-чемпіоном світу австралійцем Метт’ю. В першому і другому заїздах наш земляк був сильніше австралійця Метт’ю Глетцера і вперше у кар’єрі завоював олімпійську медаль з бронзовим блиском [72].

«Коли ми вже входили у фінішний віраж, і я був десь, так скажемо, півтора велосипеда позаду, у мене проскочила така думка: не віддам – і все! Я ось все, напевне, що сьогодні у мене було: всю енергію, всі сили, всі емоції, всю злість – я все вклав безпосередньо в педалі мого велосипеду і вирвав у нього свою бронзову медаль.

Д.Дмитрієв – олімпійський п’єдестал Ігор Олімпіади 2016 року у велоспринті: К.Скіннер – срібло (ліворуч), Дж.Кенні – золото (по центру), Д.Дмитрієв – бронза (праворуч)

Сьогодні на треку я старався виступати як звір, покладаючись тільки на відчуття і інстинкти, а не на тактику. Я просто сконцентрувався на своїй меті. Я притримувався плану і боровся за медаль. Здається просто, але це було дуже важко. Ми боролися один з одним багато разів. На жаль, у велоспорті тільки одна людина може піднятися на подіум з бронзою. Сьогодні ним став я», – ділився своїми враженнями від перемоги спринтер відразу ж після бронзового фінішу [16].

«Бронза Ігор в Ріо-де-Жанейро – це поки що найважливіша медаль в моїй кар’єрі, і я в принципі, дуже задоволений своїм результатом. Але якщо згадувати вчорашній день, то я мав всі шанси потрапити до фіналу. Я міг би виграти другу гонку у півфіналі, але на жаль не вийшло хоча були всі шанси. Я дуже вражений, як британським велосипедистам вдається так виводити себе на пік форми до Олімпійських ігор “, – поділився своїми олімпійськими враженнями Д.Дмитрієв.

Продовжив Д.Дмитрієв свої виступи на Іграх 2016 року у змаганнях на треку, де були розіграні нагороди у чоловічому кейрінгу. На жаль повторити успіх у спорідненій дисципліні нашому земляку не вдалося.

В своєму попередньому, другому заїзді Дмитрієв показав лише сьомий результат і був вимушений пробиватися у наступне 2-е коло змагань через втішний заїзд. Але і це Денису зробити не вдалося: в своєму втішному заїзді спринтер показав лише другий результат 10,157 с, уступив 0,066 с греку Крістосу Волікакісу, завершив на цьому боротьбу за медалі і зайняв, у підсумку, 13-е місце [72].