Вєрємєєв Володимир

Вєрємєєв Володимир, заслужений майстер спорту СРСР з футболу. Народився 8 листопада 1948 року у м. Спаськ-Дальній, Приморського краю, СРСР у сім’ї військового. Навчався в Кіровоградському державному педагогічному інституті імені О.С.Пушкіна (нині Центральноукраїнський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка) на факультеті фізичного виховання. Закінчив Київський інститут фізичної культури (нині Національний університет фізичного виховання і спорту України).

 

Дитячі роки пройшли в м. Кіровограді (нині Кропивницький), де і прийшло захоплення футболом.

Свої перші кроки у великий футбол В.Вєрємєєв зробив у дворовому футболі: «Як і багато хлопчаків мого часу, ази футболу я осягав у дворі. Мій батько був військовим льотчиком, служив на Далекому Сході. Після закінчення його служби ми приїхали на Україну, в Кіровоград. Було це в 1959 році. Ми оселилися в одному з будинків, побудованих спеціально для демобілізованих офіцерів Радянської Армії. Наш двір оточувало 5 таких будинків. Тут ми з друзями вирішили побудувати футбольне поле.

Потім зі старшим братом Сергієм, трохи набравшись досвіду, ми пішли записуватися в одну з дитячо-юнацьких спортивних шкіл Кіровограда.

Це була звичайна ДЮСШ, де культивувалося багато видів спорту, в тому числі і футбол. Спочатку нас обох взяли, але потім брата залишили, а мене відрахували. Тренер мотивував це тим, що я не підходжу за фізичними даними. Я страшенно переживав, але з футболом розлучатися не думав, а повернувся в дворовий футбол. Ось там-то мене і примітив Олег Іванович Новіков – один з тренерів вже чисто футбольної школи. Він запросив мене спробувати свої сили при черговому наборі. Разом зі мною пішов і брат. Цього разу мене взяли без всяких претензій до моїх фізичних даних. У цій школі я пару років відіграв за юнаків і вже в 1966 році потрапив в команду майстрів “Зірка”. А восени 1967 року мене запросили в “Динамо” Київ» [38].

Починав футбольну кар’єру з кіровоградської «Зірки» в 1962 році. Саме на кіровоградському стадіоні гру Володимира запримітили, як сьогодні кажуть, селекціонери кількох знаменитих клубів СРСР. Проте двадцятирічний футболіст «дістався» київському «Динамо», яке тоді очолював Віктор Маслов.

Восени 1967 року він уперше одяг футболку клубу. В «Динамо» В. Вєрємєєву дісталася позиція правого півзахисника, хоча в «Зірці» він певний час грав у нападі. До нової ролі адаптувався досить легко, ставши універсальним гравцем. Ці його якості у 1971 році допомогли динамівцям одержати золоті медалі чемпіонату СРСР. Це був перший чемпіонський титул В.Вєрємєєва [60,76].

Високий рівень його гри визнали фахівці – за підсумками чемпіонату «десятку» київських динамівців було включено до списку 33-х кращих гравців країни. Наступних два сезони кияни, а з ними і В.Вєрємєєв, залишався за крок від «золота», здобувши «срібло». В цей час В.Вєрємєєв запрошують до олімпійської збірної СРСР для участі у відбірковому турнірі до Ігор ХХ Олімпіади 1972 року у Мюнхені, ФРН [35,65].

Він успішно дебютує у грі проти збірної Австрії 13.10.1971 року і разом з партнерами йому вдалося цю гру виграти з рахунком 4:0. Далі були: гра відбіркового турніру зі збірною Франції, яку команді разом з В.Вєрємєєвим вдалося також впевнено переграти з рахунком 5:1 та повторна гра зі збірною Австрії на полі суперників, що закінчилася мінімальною перевагою нашої команди – 1:0. Наступна гра для нашої збірної була невдалою. Команда, у якій грав і В.Вєрємєєв, її програла французам на їх полі з рахунком 1:3. Після цієї гри молодий півзахисник В.Вєрємєєв у подальшому передолімпійському та олімпійському турнірі участі не приймав [26].

Особлива сторінка в історії Київського «Динамо» та його гравців – 1975 рік. Цього року вони виграють Кубок володарів кубків та суперкубок УЄФА! У євроматчах брав участь і В.Вєрємєєв, один із лідерів команди. З його допомогою «Динамо» стало чемпіоном ще й у 1977 році, перед цим здобувши «срібло» (1976 р.) [28,35].

Учасник Ігор ХХІ Олімпіади 1976 року у Монреалі, Канада у складі збірної команди НОК СРСР. Футбольний Олімпійський турнір 1976 року був на межі скасування. Спочатку відмовилася від участі в змаганнях збірна Уругваю, потім південноамериканські збірні Колумбії та Аргентини, покликані замінити збірну Уругваю. Було прийнято рішення, що в турнірі візьме участь збірна Куби, яка брала участь в кваліфікаційному турнірі північно-і центральноамериканської зони [72].

Вже безпосередньо перед стартом Олімпійського турніру оголосили бойкот три африканські збірні – Замбії, Нігерії і Гани. В результаті замість заявлених 16 команд в змаганнях взяли участь 13 збірних, розбитих на 4 групи, в трьох з яких було по три команди замість чотирьох.

За жеребом збірна СРСР була розподілена у групу Д і її суперниками стали збірна команда господарів Ігор Канади та КНДР (Північної Кореї). У своїй групі збірна СРСР була фаворитом турніру, що і підтвердила у груповому турнірі. Перша гра збірної відбулася 19.07.1976 року з господарями змагань, де В.Вєрємєєв був у основному складі. Гра була нервова, канадці поступатися без бою не хотіли. Однак В.Вєрємєєву разом із командою вдалося переломити опір суперників і довести поєдинок до перемоги 2:1.

Система розіграшу у груповому турнірі була на стороні збірної СРСР. У її гравців було більше часу на відновлення від попередньої гри і на гру зі збірною КНДР наші гравці вийшли 23.07.1976 року більш свіжіші. З першої ж секунди гри В.Вєрємєєв з партнерами пішли на ворота суперників. Ігрова перевага матеріалізувалася у голах. Осторонь гольових моментів В.Вєрємєєв не стояв. Він не тільки успішно асистував форвардам, але і забив сам. Фінальний свисток зафіксував упевнену перемогу збірної СРСР з рахунком 3:0.

За підсумками групового турніру В.Вєрємєєв з командою вийшли до чвертьфіналу, де жереб звів збірну СРСР з командою Ірану. Наші футболісти хоч і мали на відновлення лише один день, але на гру вийшли сконцентровані і націлені на перемогу. Націленість на перемогу В.Вєрємєєва і команди принесла бажаний результат. Наша команда перемогла іранців з рахунком 2:1 і вийшла у півфінал [72].

У півфіналі наші футболісти зійшлися у поєдинку зі збірною НДР. Гра була рівною, навіть з невеликою перевагою нашої збірної. Але що десь не склалося і фінальний свисток зафіксував поразку збірної СРСР з рахунком 1:2 на користь збірної НДР (майбутнього чемпіона Ігор).

У поєдинку за третє місце наша команда зійшлася у двобої з олімпійською збірною Бразилії, але В.Вєрємєєв у грі участі не приймав. Наші футболісти домінували на полі і довели гру до перемоги з рахунком 2:0. У фінальному протоколі В.Вєрємєєв з партнерами по команді став бронзовим призером Ігор ХХІ Олімпіади 1976 року.

У складі олімпійської збірної СРСР він провів 8  матчі: 4 у олімпійському циклі підготовки до Ігор ХХ Олімпіади і 4 у фінальному турнірі на Іграх ХХІ Олімпіади.

Останній свій матч за збірну СРСР він провів 31 жовтня 1978 року проти команди Фінляндії. То був його 25-й матч за національну збірну.

 

В.Вєрємєєв був одним із кращих у кожному з чемпіонатів та кубкових турнірів. Десять разів його включали до списку 33-х кращих футболістів СРСР: №1 – 1974, 1975, 1976, 1977 рр., №2 – 1980, 1981 рр., №3 – 1971, 1972, 1973, 1979 рр.. Другий футболіст СРСР (приз тижневика «Футбол-Хокей», по опитуванню журналістів): 1974, 1975 рр. [26].

Всього у чемпіонатах В.Вєрємєєв провів 310 ігор, забивши 33 голи. За кількістю ігор у «Динамо» він поступається тільки Олегу Блохіну.

До речі, ось що Блохін писав про свого партнера по команді: «Вєрємєєв завжди відзначався тонким розумінням гри та високою майстерністю у техніці. У поєднанні з майже фанатичною  відданістю футболу це допомагало Вєрємєєву створювати на полі гострі ситуації буквально з нічого. Мені дуже добре гралося з Володею» [65].

Володар Кубка володарів кубків 1975 року. Володар Суперкубка Європи 1975 року.

Чемпіон СРСР 1971, 1974, 1975, 1977, 1980, 1981 років.

Срібний призер чемпіонатів СРСР 1972, 1973, 1976 (осінь), 1978, 1982 років.

 

Бронзовий призер чемпіонату СРСР 1979 року.

Володар Кубка СРСР 1974, 1978, 1982 років.

Володар Кубка сезону СРСР 1977, 1980 років.

У складі збірної СРСР провів 26 матчів (1973 – 1979 рр.), забив 2 голи.

У середині вісімдесятих років у київському «Динамо» відбулася зміна поколінь. В.Вєрємєєв вирішив закінчити кар’єру гравця. І з 1984 року він – один із тренерів «Динамо».

З 1985 по 1991 роки працював директором команди Київського «Динамо», в 1991-1992 рр. – тренер збірної ОАЕ, в 1993 році – віце-президент «Динамо» (Київ), в 1994-1996 роках – тренер збірної Кувейту, з 1997 -2003 рр. –  один із тренерів національної збірної України.

Після повернення в Україну Валерія Лобановського він став «правою рукою» великого «Лобана», створивши разом суперкоманду, в якій розкрилися і Шевченко, і Ребров, і Ващук і багато інших «зірок» [26].

Володимир Вєрємєєв – один із визначних футбольних стратегів України, підтвердженням чого є звання «Заслужений тренер України».

Нагороджений Орденом «За заслуги» III (2004 р.), II ступенів (2006 р.) і I ступеня (2015 р.) [75].